Он подумал: где еще в жизни будет так, как тогда, как сейчас, – смотреть на ночное небо, – на какой пристани, на какой станции, на каких площадях? Чувство богатого одиночества, которое он часто испытывал среди толпы, блаженное чувство, когда себе говоришь: вот, никто из этих людей занятых своим делом, не знает, кто я, откуда, о чем сейчас думаю, – это чувство было необходимо для полного счастья, и Мартын с замиранием, с восторгом себе представлял, как – совершенно один, в чужом городе, в Лондоне, скажем, – будет бродить ночью по неизвестным улицам.
«Подвиг» В.В. Набоков
Так же, как в Новом Завeтe Мартын любил набрести на «зеленую траву», на «кубовый хитон», он в литературe искал не общего смысла, а неожиданных, озаренных прогалин, гдe можно было вытянуться до хруста в суставах и упоенно замереть.
«Подвиг» В.В. Набоков
Русское словообразование, рождение новых слов, - сказал Мун, обернувшись вдруг к улыбающемуся Дарвину, - кончилось вмeстe с Россией; то-есть два года тому назад. Все послeдующее - блатная музыка.
«Подвиг» В.В. Набоков
Профессором русской словесности и истории был в ту пору небезызвeстный Арчибальд Мун. В России он прожил довольно долго, всюду побывал, всeх знал, все перевидeл…Говорили, единственное, что он в мирe любит, это - Россия. Многие не понимали, почему он там не остался. На вопросы такого рода Мун неизмeнно отвeчал: «Справьтесь у Робертсона» (это был востоковeд) «почему он не остался в Вавилонe». Возражали вполнe резонно, что Вавилона уже нeт. Мун кивал, тихо и хитро улыбаясь.
«Подвиг» В.В. Набоков
Нет, в Европе еще не так смелы: там царство каменное, там еще есть на чем опереться. Сколько я вижу и сколько судить могу, вся суть русской революционной идеи заключается в отрицании чести. Мне нравится, что это так смело и безбоязненно выражено. Нет, в Европе еще этого не поймут, а у нас именно на это-то и набросятся. Русскому человеку честь одно только лишнее бремя. Да и всегда было бременем, во всю его историю. Открытым «правом на бесчестье» его скорей всего увлечь можно. Я поколения старого и, признаюсь, еще стою за честь, но ведь только по привычке. Мне лишь нравятся старые формы, положим по малодушию; нужно же как-нибудь дожить век.
«Бесы» Ф.М. Достоевский
Абецедарій (лат.) - форма середньовічної поезії, в якій перші літери кожної строфи або кожного вірша розташовані в абетковому порядку.
Найпоширенішим прикладом є «Азбучна молитва». З приводу її авторства не існує єдиної думки. За першою версією, її написав святий Кирил, просвітник слов’ян. Але з 60-х років XX століття багато вчених дотримуються теорії болгарського вченого, доктора філологічних наук Куйо Куєва. Доктор Куєв вважає, що в 893—894 рр. «Азбучну молитву» створив учень святого Мефодія (брата святого Кирила), видатний літератор і церковний діяч Констянтин Преславский, єпископ Преслава Великого.
Азбучна Молитва
Аз се Богу моля с тия думи:
Боже-светороче, що създаде
видим свят и дивен свят невидим!
Господ-дух прати ми ти в сърцето
да ме лъхне с пламенното слово -
ето, в правий път да тръгнат всички
живи в твойта заповед пречиста!
Знам, законът твой е жив светилник
и в пътеки светлина нетленна
към евангелския дар възжаждан.
Литна днес и славянското племе
милостта на кръста твой да търси…
Но на мене, който моли помощ,
отче, сине и пресвети душе -
просещ, - твойто мощно слово дай ми,
ръце вдигам да получа мъдрост,
сила, що обилно от небето
ти даряваш на вси твари живи.
Упази ме ти от горда злоба
фараонска, изцели ме, дай ми
херувимска сила шестокрила,
царю на царете! Да опиша
чудесата твои вдъхновено,
шествайки пак по пътя славен,
що учителите двама, вечно
юнни, начертаха… Да направя
явно твойто слово за народа!
На Светата троица прослава:
всяка възраст ней хвала въздава!
И народът мой Отца и Сина,
и Светия дух възвеличава -
днес, вовек веков и до амина.
Поетичний переклад зі староболгарського
Емануїла Попдімітрова
Текст, знайдений серед рукописів колишньої Патріаршої бібліотеки в збірці, що належала колись Московському патріархові Никону
(далее…)
Алегорія (грецьке αλληγορία, allegoria) - зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відокремелено від образу; зв’язок між значенням і образом установлюється за подібностю (лев - сила, влада, лисиця - хитрість, осел - тупість). Як троп алегорія використовується в байках, притчах, мораліте; в образотворчому мистецтві виражається певними атрибутами (правосуддя - жінка з терезами). Найбільш характерна для середньовічного мистецтва, відродження, бароко, класицизму. «…точне визначення алегорії, з якого ми виходимо, зводиться до того, що зображення позначає щось інше, а не само себе, указує на щось відмінне від нього.» Шеллінг Фрідріх Вільгельм. Філософія мистецтва.
Антоніо Пареда. Алегорія швидкоплинносі буття.
Алітерація (від латинського слова «litera» - буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.
Леся УКРАЇНКА
САФО
Над хвилями моря, на скелі,
Хороша дівчина сидить,
В лавровім вінку вона сяє,
Співецькую ліру держить.
До пісні своєї сумної
На лірі вона приграє.
І з піснею тою у серці
Велика їй туга встає:
В тій пісні згадала і славу
Величну свою, красний світ,
Лукавих людей, і кохання,
І зраду, печаль своїх літ,
Надії і розпач… Дівчина
Зірвала лавровий вінець
І в хвилях шумливого моря
Знайшла своїй пісні кінець.